Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2016 року Справа № 910/13177/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівКочерової Н.О. (доповідач), Акулової Н.В., Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.11.2015у справі № 910/13177/15 господарського суду міста Києваза позовомпублічного акціонерного товариства "Київенерго"допублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"простягнення 143 629 369,11 грнза участю представників сторін:

від позивача: 1) ОСОБА_4, дов. від 11.11.2015

2) ОСОБА_5, дов. від 16.11.2015

від відповідача: ОСОБА_6, дов. від 31.12.2015

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 08.09.2015, яка була прийнята до розгляду господарським судом міста Києва, просило стягнути з відповідача 86 997 597,64 грн заборгованості за спожиту активну електричну енергію за період з 01.07.2012 по 01.05.2015, 50 362 811,20 грн інфляційних втрат та 6 268 978,27 грн три відсотки річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії № 2 від 24.12.1990 щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості електричної енергії.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.09.2015 (суддя Ващенко Т.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь ПАТ "Київенерго" 86 997 579,64 грн заборгованості та 73 080,00 грн судового збору.

Місцевий господарський суд виходив з того, що обставини неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті поставленої позивачем електричної енергії є доведеними, заявлений позивачем до стягнення розмір заборгованості за спожиту протягом періоду з 01.07.2012 по 01.05.2015 активну електричну енергію підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростований відповідачем, однак, за висновком суду, правові підстави для стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних відсутні, оскільки наслідки порушення грошових зобов'язань, встановлені ст. 625 ЦК України, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у зв'язку зі зміною сторонами строків виконання основного зобов'язання за договором про постачання електричної енергії № 2 від 24.12.1990, в договорах про організацію взаєморозрахунків № 167Е/202 від 13.12.2013, № 167Е/204 від 13.12.2013, № 30Е/85 від 27.05.2014, № 30Е/121 від 13.06.2014, № 30Е/122 від 13.06.2014, № 853/30 від 21.10.2014, № 854/30 від 21.10.2014, № 1312/30 від 12.12.2014, укладених між сторонами у справі та іншими учасниками розрахунків.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 (склад колегії суддів: Мальченко А.О. - головуючий, ОСОБА_7, ОСОБА_8А.) апеляційну скаргу ПАТ "Київенерго" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 08.09.2015 - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Київенерго" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 24.12.1990 між підприємством Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго", правонаступником якого є позивач - публічне акціонерне товариство "Київенерго" (постачальник), та Деснянською водопровідною станцією, правонаступником якого є відповідач - публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (споживач), укладено договір про постачання електричної енергії №2 (далі за текстом - договір).

21.12.2009 між сторонами підписано додаткову угоду до договору, відповідно до пункту 1 якої сторони погодили викласти договір від 25.12.1990 №2 про постачання електричної енергії в новій редакції.

Відповідно до розділу 1 договору в редакції додаткової угоди, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю в точках продажу електричної енергії згідно з умовами цього договору та додатків до нього, що є його невід'ємною частиною, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками, що є його невід'ємною частиною.

Відповідно до абз. 1 п. 9.4. договору в редакції Протоколу узгодження розбіжностей від 29.01.2010 договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками обох сторін та скріплення його печатками сторін і укладається на строк до 31.12.2010. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

У зв'язку з відсутністю заяв сторін про припинення договору, суди попередніх інстанцій вірно встановили, що відповідно до п. 9.4. договору його термін дії був продовжений та договір зберігав свою чинність протягом періоду, в який виникли спірні правовідносини.

В п. 2.2.2. договору постачальник електричної енергії зобов'язався постачати споживачу електричну енергію в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 договору, з урахуванням розділу 6 цього договору, відповідно до додатка "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу".

Відповідно до п.п. 2.3.1., 2.3.3., 2.3.4. договору споживач зобов'язався виконувати умови договору, та, зокрема, взяв на себе обов'язок своєчасно оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами Додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показань засобів обліку електричної енергії" та оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з додатками "Порядок розрахунків" та "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії".

Згідно з п.п. 1, 2.1., 2.2. Додатку №2 до договору розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії приймається місяць з 30 числа попереднього місяця до того ж числа розрахункового місяця. Споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період за фактичними показаннями засобів обліку електричної енергії згідно з виписаним рахунком. Оплата рахунків за активну електроенергію, за перетікання реактивної електроенергії та інших платежів за умовами цього договору здійснюється на підставі самостійно отриманих у постачальника рахунків протягом 5 операційних днів з дня їх отримання.

На виконання умов договору, позивач за період з 01.07.2012 по 01.05.2015 надав відповідачу активної електричної енергії на суму 314 767 601,07 грн та реактивної електричної енергії на суму 1 614 310,92 грн, а всього на загальну суму 316 381 911,99 грн, яку, за твердженням позивача, відповідач в порушення умов договору оплатив лише частково - на суму 227 770 003,43 грн.

Стягнення заборгованості за спожиту активну електричну енергію за період з 01.07.2012 по 01.05.2015 у розмірі 86 997 579,64 грн, а також стягнення 50 362 811,20 грн інфляційних витрат та 6 268 978,27 грн трьох відсотків річних, нарахованих позивачем на вказану суму заборгованості за зазначений період, є предметом спору у даній справі.

Згідно з ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст. ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, зокрема, звітами про використану активну електроенергію, актами про використану реактивну електроенергію, актами надання послуги з перетікання реактивної енергії та актами приймання-передавання товарної продукції, позивач, як постачальник електричної енергії, за період з 01.07.2012 по 01.05.2015 належним чином виконав свої зобов'язання та надав відповідачу, яким, в свою чергу, було використано, активну електричну енергію на суму 314 767 601,07 грн та реактивну електричну енергію на суму 1 614 310,92 грн, а всього на загальну суму 316 381 911,99 грн.

Відповідач вартість реактивної електричної енергії сплатив повністю, проте, вартість використаної активної електричної енергії оплатив лише частково - на суму 227 770 003,43 грн, внаслідок чого у нього перед позивачем за вказаний період склалася заборгованість у розмірі 86 997 579,64 грн, розмір якої є доведеним та не спростованим відповідачем. Доказів сплати вказаної суми матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно задовольнив позовну вимогу про стягнення з відповідача 86 997 597,64 грн заборгованості за спожиту активну електричну енергію за період з 01.07.2012 по 01.05.2015.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання свого зобов'язання з оплати спожитої активної електричної енергії за період з 01.07.2012 по 01.05.2015 позивач нарахував та заявив до стягнення 50 362 811,20 грн інфляційних втрат та 6 268 978,27 грн три відсотки річних, у стягненні яких судами попередніх інстанцій було відмовлено у зв'язку з відсутністю правових підстав для стягнення з відповідача вказаних сум.

Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ПАТ "АК "Київводоканал", ПАТ "Київенерго" та іншими учасниками відповідних взаємовідносин (в тому числі підрозділами Київської міської державної адміністрації, Головним управлінням Державної казначейської служби України у місті Києві, НАК "Нафтогаз України", ДП "Енергоринок", ПАТ "Центренерго", ПАТ "Укргідроенерго", ДП "Енергоатом") було укладено договори про організацію взаєморозрахунків, а саме:

№ 167Е/204 від 13.12.2013,

№ 167Е/202 від 13.12.2013,

№ 30Е/85 від 27.05.2014,

№ 30Е/121 від 13.06.2014,

№ 30Е/122 від 13.06.2014,

№ 853/30 від 21.10.2014,

№ 854/30 від 21.10.2014,

№ 1312/30 від 12.12.2014

Предметом вказаних договорів була організація проведення сторонами взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості виробництва цих послуг тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами держаної влади чи органами місцевого самоврядування за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі за текстом - договори про організацію взаєморозрахунків).

Зазначені договори про організацію взаєморозрахунків відносно ПАТ "АК "Київводоканал" передбачали погашення існуючої у нього перед позивачем заборгованості за період з 01.07.2012 по 31.03.2014, що виникла, в тому числі на підставі договору про постачання електричної енергії №2 від 24.12.1990.

Доказів існування інших укладених між сторонами у справі та учасниками відповідних правовідносин договорів про організацію взаєморозрахунків щодо погашення заборгованості ПАТ "АК "Київводоканал" перед ПАТ "Київенерго" за період з 01.04.2014 по 01.05.2015, за який також заявлено стягнення заборгованості у даній справі, матеріали справи не містять, чого не було враховано судами попередніх інстанцій.

Положеннями договорів про організацію взаєморозрахунків сторони встановили порядок та черговість проведення взаєморозрахунків між учасниками розрахунків, які за умовами вказаних договорів зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору, та, зокрема, засвідчили, що після виконання договорів про організацію взаєморозрахунків вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договорів.

Тобто, за умовами вказаних вище договорів про організацію взаєморозрахунків передбачалось не тільки надання державою коштів за рахунок субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості ПАТ "АК "Київводоканал" перед ПАТ "Київенерго" за спожиту електричну енергію, а й фактично договорами було змінено порядок і строки виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем з проведення розрахунків за спожиту електричну енергію але виключно за період з 01.07.2012 по 31.03.2014.

Як встановлено судами, на виконання вказаних договорів відповідач за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету провів розрахунки з погашення заборгованості за спожиту електричну енергію, яка виникла за період з 01.07.2012 по 31.03.2014 з договору про постачання електричної енергії №2 від 24.12.1990, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (т.2, а.с. 126-133).

З огляду на викладене, колегія суддів лише частково погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, - в частині стягнення вказаних сум за період з 01.07.2012 по 31.03.2014.

Однак, суди попередніх інстанцій не дослідили обставин щодо наявності підстав для стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних за інший період - з 01.04.2014 по 01.05.2015.

Не встановили суди обставини щодо розміру суми, яка була сплачена відповідачем за спожиту протягом вказаного періоду (01.04.2014-01.05.2015) активну електричну енергію, не з'ясували, чи була така оплата проведена своєчасно.

Поза увагою судів залишились також і обставини існування інших, ніж було зазначено вище, договорів про організацію взаєморозрахунків, укладених між сторонами у справі та іншими учасниками відповідних правовідносин, які б стосувалися погашення заборгованості ПАТ "АК "Київводоканал" перед ПАТ "Київенерго" саме за період з 01.04.2014 по 01.05.2015, та обставини проведення відповідачем розрахунків за такими договорами

Не встановивши наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних за весь період, за який позивачем у даній справі заявлено стягнення.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст.1117 ГПК України).

Встановлення зазначених вище обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вжити заходів щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи та прийняття відповідного рішення у відповідності з нормами процесуального та матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Крім того, судам слід взяти до уваги, що огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 08.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 у справі № 910/13177/15 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ПАТ "АК "Київводоканал" на користь ПАТ "Київенерго" сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 08.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 у справі № 910/13177/15 залишити без змін.

Головуючий Н. Кочерова

Судді: Н. Акулова

В. Саранюк